ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ЧАСТИН МОВИ

Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи, як, на­приклад, у родовому відмінку однини: дуба, лісу— -а, -у.

Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на коні, на коневі, на коню —і/-еві/-ю. Закінчення, що трап­ляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у назив­ному відмінку множини: хліба — (-а). Знаком о показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: киян — 0 .

1. У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) мають:

а) назви істот: столяра, бригадира, лікаря, Мороза, слона, горобця, комара, жука, мікроба;

б) назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая,тролейбуса, стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, мет­ра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;

в) назви населених пунктів: Києва, Херсона, Конотопа,Борисполя, Богуслава, Острога, Сокаля, Сирця, Лондона, Нью-Йорка (виняток становлять ті складені власні назви,у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у: Красного Лиману, Кам 'яного Броду, Ча­сового Яру);

г) назви річок під наголосом: Дніпра, Ірпеня, Остра, Ужа, Псла (але не під наголосом: Дону, Бугу, Інгулу, Дунаю);

ґ) іноді, як виняток, і назви нечітко окреслених предме­тів, найчастіше під наголосом та із суфіксом -к: хліба, вівса, вечора, тягаря, інвентаря, вишняка, садка, стіжка, гопака, краков 'яка.

Усі інші іменники мають звичайно закінчення -у (-ю): шляху, гурту, народу, інституту, будинку, піску, алюмінію, грому, гніву, футболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, і закінчення -у: листопада (місяць) і листо­паду (опадання листя), каменя (шматок породи) і каменю (матеріал), листа (писаний текст) і листу (збірне поняття), до Алжира (місто) і до Алжиру (країна).

 

2. У давальному відмінку однини:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві:

батькові, синові, слюсареві, сторожеві, газетяреві, коневі, го­робцеві;

б) назви неістот мають переважно закінчення -у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (але може бути також: дубові, заводові, краєві).

Якщо особа називається кількома іменниками, то закін­чення, щоб уникнути одноманітності, чергуються: директо­рові Івану Петровичеві Коваленку, учителеві Ребру або учите­лю Реброві.

Але тільки закінчення -у мають ті власні назви, у яких є суфікси -ов-, -ев-: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібову, Щоголеву.

 

3. У знахідному відмінку однини:

а) назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу товариша, лікаря, хлопця, кота, шпака, жука;

б) назви неістот мають звичайно таку форму, як у назив­ному відмінку: бачу завод, інститут, папір, алюміній, хліб, Дунай, стіл, олівець, ніж, плуг; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плу­га, дуба, листа, зуба, носа.

 

4. В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -ом (тверда група) та -ем (м'яка і мішана групи): сином, муляром, ковалем, кобзарем, бетонярем, сторожем, Києвом, Гайсином.

Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами -ов, -ев та -ін, -ин мають у цьому відмінку закінчення -им: Глібовим, Прокоф 'євим, Щепкіним, Пущиним (але в прізвищах без такого суфікса: Литвином, Волошином, Кармазином, Дар-віном; у назвах населених пунктів: Харковом, Батурином).

 

5. У місцевому відмінку однини спостерігається така за­кономірність:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві: при батькові, товаришеві, водієві, на вовкові, коневі, солов 'єві;

б) назви неістот з кінцевим -к мають переважно закін­чення -у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, столику, Печерську; а також під на­голосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму, соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї), лісу (і лісі).

в) інші назви неістот мають переважно закінчення -і: на дивані, возі, автомобілі, заводі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, магазині, Києві, Вашингтоні; причому кінцеві г, к, х перед  закінченням -і чергуються із з, ц, с: на порозі, в універмазі, на боці, у русі;

г) назви неістот з прийменником по при позначенні місця мають переважно закінчення -у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру (і Дніпрі).

 

6. У кличному відмінку однини:

а) більшість іменників м'якої групи, іменників твердої групи на -к, мішаної на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення -у: добродію, вчителю, лікарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, братику, соловейку, товаришу, читачу, тату, сину, Олегу,

б) інші іменники мають закінчення -е: брате, хлопче, майстре, голубе, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре, скляре, човняре.

У звертаннях, що складаються з двох назв, форму клич­ного відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полков­нику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильо­вичу (хоч: пане продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі називного відмінка: добродію Киричук, пане Сторо-женко (і пане Стороженку).

 

7. У називному відмінку множини іменники II відміни чоловічого роду відповідно до групи мають закінчення -и або-і (-ї): професори, столяри, муляри, шляхи, пороги, батьки, та­ти (тверда група), пекарі, дні, гаражі, склярі (м'яка й мішана групи).

Як виняток, закінчення -і мають іменники твердої групи комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі.

Закінчення -а мають іменники вуса (і вуси), рукава (час­тіше — рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.

Іменники з суфіксом -ин на позначення одиничності втрачають цей суфікс: киянин — кияни, громадянин — грома­дяни, вірменин — вірмени, татарин — татари (але: осетини, грузини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї (чоловіки) і ха­зяїни (господарі).

 

8. У родовому відмінку множини іменники II відміни чо­ловічого роду звичайно мають закінчення -ів: солдатів, партизанів, батьків, татів, кіловатів, омів, грамів, помідорів, ку­щів, країв.

Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс -ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар. У тих іменниках, які не втрачають -ин, виступає закінчення -ів: грузинів, осетинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).

Нульове закінчення мають також іменники чоловік (у зна­ченні «осіб»), циган і чобіт.

Закінчення -ей мають іменники гостей, коней.

 

9. В орудному відмінку множини три іменники паралель­но з закінченням -ами можуть мати закінчення -ьми: кіньми, гістьми, чобітьми.