ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ЧАСТИН МОВИ

Повні й короткі прикметники

За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.

1. Прикметники, у яких є закінчення, називаються пов­ними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.

У народній творчості та в поезії вживаються також не­стягнені повні прикметники: вірная (замість вірна), вечірнюю (замість вечірню), синєє (замість синє), молодії (замість мо­лоді). Наприклад: Любив козак три дівчиноньки: чорнявую та білявую, третю руду та поганую. Нічка розсипала зіроньки яснії ( 3 нар. творчості). Слово, чому ти не твердая криця? (Леся Українка).

Нестягнені повні форми трапляються також у прислів'ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рва­нії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада.

2. Прикметники, у яких нема закінчення, називаються короткими. Вони можливі лише в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.

У сучасній українській мові вживаються тільки такі ко­роткі прикметники в ролі присудків (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад.

Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чолові­чого роду (чий?): братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн.

Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії: Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. твор­чість). Місто Київ — зелен сад, золотавий листопад (77. Во­ронько).