ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ЧАСТИН МОВИ

 Переносне вживання способів і часів дієслова

Способи (дійсний, умовний і наказовий) та часи (мину­лий, теперішній і майбутній) звичайно вживаються у своєму прямому значенні. Проте іноді, для більшого увиразнення мови, один спосіб або час може вживатися замість іншого.

1.         Найчастіше, щоб розповідь про минуле наблизити до сучасності, теперішній або майбутній час доконаного виду вживають у значенні минулого: Дощі випадали щоденно. Ви­скочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — / знов лізуть на нього важкі розтрі­пані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслова вискочить і гляне вжито в майбутньому часі, лізуть — у теперішньому.

2.         Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, мину­лий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. Наприклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, засте­рігаючи Мавку від підступності людських стежок, каже: Об­минай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля! Форму діє­слова пропала тут вжито в значенні пропаде.

3.         У значенні дійсного іноді, якщо хочуть підкреслити раптовість чи примусовість дії, вживають наказовий спосіб: А хтось візьми та й пусти чутку, що я звідкись переписав той вірш (М. Стельмах). Хто п п’є-гуляє, а сторожа стій і стережи, хто зна чого й від кого (Леся Українка).

4.       Часто, щоб надати наказові чи проханню певного від­тінку, в значенні наказового способу вживають:

а) дійсний спосіб: От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодичці (Леся Українка);

б) умовний спосіб: А може, ти б уже перестала плакати, доню! (І. Нечуй-Левицький);

в) неозначену форму: Встати! Суд іде.

5.   Іноді наказовий спосіб вживається замість умовного:Поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зараз помолодшав би (О. Довженко).