ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ЧАСТИН МОВИ

Написання прислівників, утворених поєднанням прийменника з іменником

1. Прислівники, утворені злиттям прийменника з імен­ником, який уже не вживається, завжди пишуться разом: влітку (немає слова «літко»), дощенту (немає слова «щент»), згодом (слово «год» тепер не вживається), знічев'я, навпрос­тець, нанівець, навколішках, навшпиньки, спересердя, спросон­ня, упереміш, ущерть, попідвіконню.

Так само разом пишуться прислівники, утворені від тепер уже не вживаних форм іменників: восени, безвісти, увіч, вдома.

2.  Прислівники, утворені злиттям прийменника з імен­ником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: надво­рі, нагору, вдень. Але їх треба відрізняти від однозвучних спо­лучень прийменника з іменником, які пишуться окремо: на дворі, на гору, в день.

Іменник називає якийсь конкретний предмет (певний двір, подвір'я, певну гору, певний день), а прислівник лише абстрактно вказує на місце (надворі — тобто не в приміщен­ні), напрямок (нагору — означає лише напрям руху), час (удень — ідеться про пору, коли надворі видно) тощо. Такі ж абстрактні поняття виражають і прислівники звечора, над­вечір, пополудні, опівдні, післязавтра, внизу, спереду, зсередини, вголос і т. д.

Наприклад, можна записати: Ми швидко збігли згори і Ми швидко збігли з гори. Але ці два висловлювання передають різний зміст: у першому стверджується, що хтось збіг з верх­нього поверху на нижній (ідеться лише про напрямок дії), у другому мовиться про певну гору, з якої збігли вниз. Так само різне значення мають речення: Слон ходить поволі (тоб­то непоквапливо, повільно) і Слон ходить по волі (тобто поза приміщенням, надворі).

Між прийменником та іменником можна вставити озна­чення: У гурті робити, що з гори бігти (Нар. творчість) — з пологої гори бігти. Тим часом прислівник так роз'єднати не можна: А згори лине жайворонкова пісня (Панас Мирний).

Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: навіки — на віки, надворі — на двор'і, н'абік — на б'ік, н'асміх — на см'іх, з'аочі — за 'очі.

3. Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворених поєднанням прийменника з іменником, пишеться окремо. Це зумовлено тим, що ці іменники ще не зовсімвтратили своє конкретне значення (між ними нерідко ще можна вставити означення).

Сюди належать такі прислівникові сполучення: без відо­ма, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети і без наміру, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без угаву, без упину, в гості, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в обмін, в позику, в цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги, до обіду, до останку (але: наостанку), до пари, до пня, до побачення, до пори, до пуття, до речі, до решти (але: врешті), до смаку (але: всмак) до смерті, до снаги, до сьогодні, до часу, за дня, за рахунок, за світла, з болю, з дому (але: додому), з-за кордону, з краю в край, з переляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але: навесні), на вибір, на вигляд, на видноті, на ви­плат, на відчай, на віку, на гамуз, на голову, на диво, на доб­раніч, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок (але: наприклад), на льоту, на мить, на ніщо (але: нінащо), на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу (але: насилу), не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусід­ству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, у височінь, уві сні, у вічі (але: увіч), у поміч, через силу.

4. Два прислівники пишуться через дефіс: на-гора і по-латині