ГРАМАТИЧНІ НОРМИ ЧАСТИН МОВИ

СПОЛУЧНИК

Значення і склад сполучників

1. Сполучник — службова частина мови, яка служить для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

Наприклад, у реченні: Учітесь, читайте, і чужому научай­тесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають (Т. Шевчен­ко) — сполучники i, й з'єднують однорідні члени (присудки), сполучник бо з'єднує два речення.

Однак подібні слова можуть бути і не сполучниками. Так, у реченні: Дружній череді і вовк не страшний (Нар. твор­чість) — слово i — частка, а не сполучник, бо воно нічого не поєднує, тільки підсилює сказане, як навіть.

 2.   За значенням сполучники бувають сурядні, підрядні і фпояснювальні.

Сурядні сполучники з'єднують однорідні члени або рів­ноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).

Серед сурядних сполучників розрізняють:

а) єднальні: і(й), та (в значенні i), також, і... і, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;

б) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак, все ж;

в) розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то.

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до го­ловного: Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко).

Серед підрядних сполучників розрізняють:

а) порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немов­би, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито,буцім, буцімто;

б) часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но,тільки що, скоро, ледве, щойно;

в) причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;

г)   мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

ґ) умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;

д) допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;

е) наслідковий: так що.

Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформ­лення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський).

До пояснювальних сполучників належать: тобто, цебто, або (тобто), чи (тобто), а саме, як-от.

 3.  За будовою сполучники бувають:

а) прості: і, а, та, бо, чи, що, як, хоч;

б) складні: проте (про+те), зате, щоб (що+б), якби, ніби­ то (ні+би+то);

в) складені: та й, коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і.

4. За способом вживання сполучники поділяються на одиничні, повторювані й парні.

Одиничні сполучники (і, та, а, але, або, чи, як, мов) вжи­ваються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх по­лях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в за­гарбницьких боях (М. Рильський).

Повторювані сполучники (і... і, ні... ні, або... або, чи... чи, то... то) повторюються два або більше разів підряд при од­норідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я долоні, і дивлюсь, і слухаю, і жду (В. Сосюра). Сиджу я в неволі та марю тихенько, чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, чи знов рідну землю в сльозах поцілую, чи вік протиняюсь отут у Ві-люю? (П. Грабовський).

Парні сполучники {не тільки... а й, не тільки... але й, як... так і, як не... так, хоч... але, якщо... то, чим... тим) вжива­ються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або реченнях: Не тільки гомерівський епос, але й тра­гедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на міфах (М. Риль­ський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість).

Перегляньте відео до теми