Значення вигуків. Особливості вживання

ВИГУК

Значення  вигуків

1. Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукан­ня, не називаючи їх, а також відтворюють нечленоподільні звуки.

Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ох: Ох, як він говорив/ Який був голос/(Леся Українка) — висловлює захоплення. Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п'ють (Г. Хот-кевич) — передає побоювання. Ох... як ти мене злякав, хай йому цур/(Панас Мирний) — виражає переляк. Ох, Боже, Бо­же, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцю­бинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.

За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.

2.    Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, пережи­вання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, цур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.

3.    Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на пове­дінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, агей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп, паць-паць.

4.       Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку то­що: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, помагайбі, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.

Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки при­роди, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш

 Написання вигуків та особливості вживання їх

1.  Вигуки, що передають повторювані або протяжні зву­ки, пишуться через дефіс: ой-ой-ой, ну-ну, о-го-го, агов-гов-фгов, ха-ха-ха, ку-ку, киць-киць, а-а-а, му-у-у, ня-а-ав, ф'ю-у-у, дз-з-з, ш-ш-ш.

Вигуки типу леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудку-дак, бух, тарах, бабах тощо, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом. Проте, якщо треба передати протяжність, то й ці вигуки можуть писатися через дефіс: І раптом: — Б-б-ба-бах! (Остап Вишня). Б'ється, стог­не, зітхає море!.. Бу-ух!.. бу-ух!.. бу-ух! (М. Коцюбинський).

У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так і под. усі складові частини пи­шуться окремо.

Вигуки ану, анумо, ануте пишуться одним словом.

Через дефіс пишуться вигуки їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.

2.  Вигуки вживаються лише в розмовному й художньому стилях, зрідка — в публіцистиці. У науковому й офіційно-діловому стилях вони не вживаються.

Вигуки в реченні звичайно стоять відособлено і від членів речення відокремлюються комою або знаком оклику: Ану, гей, почнемо «Чумака»! Зачинай хто! (М. Кропивницький). Ех! Ех! Ех! Ррраз! Ррраз! Закаблуками! Закаблуками! По злиднях, по гіркій, по циганській долі закаблуками! (Остап Вишня).

Якщо вигук вжито в середині речення, він виділяється з обох боків тире; рідше — комами: І раптом він — о леле! — у стіні побачив двері ще якісь чудні (М. Бажан). Земле рідна, о, чим далі ти від мене, тим дорожча (Д. Павличко).

Іноді вигуки можуть виступати в ролі членів речення:

а) в ролі присудка: А човен хить-хить під лозою (Григір Тютюнник);

б) в ролі підмета: Тисячоголосе «ура» покотилося берегом (О. Гончар);

в) в ролі додатка: Не кажи «гоп», поки не перескочиш (Нар. творчість).

У такому разі вигуки не відділяються розділовими знака­ми від інших членів речення. Вони можуть лише братися в лапки.

 

 

Через дефіс

Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс:

 ай-ай-ай, а-а-а, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, киць-киць, ш-ш-ш, ку-ку,

му-у-у, ня-а-ав, ф’ю-у-у.

Через дефіс пишуться: їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.

Разом

Вигуки, що не передають повторюваних чи протяжних звуків пишуться разом: 

леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудкудак, бух, тарах, бабах тощо.
Увага! Якщо потрібно передати протяжність, то й ці вигуки пишуться через дефіс: 

тара-а-а-ах, бу-у-ух, баба-а-а-х, кудкуда-а-а-ак.

Окремо

Усі складові частини пишуться окремо у вигуках: до побачення,

 будь ласка, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так тощо.

 

Розділові знаки при вигуках

1. Вигуки в реченні відокремлюють комами: Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. (М. Коцюбинський.) 

2. Коли вигук на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, а перше слово після нього пишеться з великої букви:  Леле! Вже обідать зась, вже не буде діла: добра юшка розлилась, тільки зашипіла. (Д. Білоус.) 

3. Якщо вигук уживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього той знак, якого вимагає зміст речення в цілому: Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський.)

4. Коли вигук уживається в середині речення, то виділяється комами з обох боків: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. (П. Тичина.)
Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви. Окличне слово в таких випадках може виділятися з обох боків за допомогою тире, якщо виконує функцію вставленої конструкції:
Всі, у кого серце вірне
Сонцю нашої весни,
Сійте зерно — гей! — добірне
В нерозмежені лани! (М. Рильський.)

5. Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ви, зорі ясні, тихий місяцю мій, де ви бачили більше кохання? (В. Сосюра.)

6. Вигуки о, ой, ах що стоять перед звертанням і тісно з ним пов’язані інтонацією, виступають у ролі часток і комою не виділяються: Ой Іване, Іване Золотаренку! Що ти зробив, мій друже! (Марко Вовчок.) Якщо ж о, ой, ах перед звертаннями виконують функцію вигуків, то кома ставиться: О, Марічко, як давно ми з тобою не бачились! (О. Воропай.) 

7. Знак оклику ставиться й після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень: Гай! гай! Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко.)

8. Вигуки, вжиті у значенні іменників, часто пишуться в лапках: І знов повторилось «ку-ку, ку-ку» на цілий білий світ. (П. Воронько.)

 

Перегляньте відео до теми youtube.png